Faces of FAR: Viktoriia Sydorenko

Today in the "Faces of  FAR" we present Victoria Sydorenko. Viktoria is an Erasmus intern at FAR from April to June 2022. She is interning under an agreement between FAR and the Universidad de Oviedo (University of Oviedo) in Spain, but is an Ukrainian national.

Interviewer - Anna Velykova

Anna - How did you "meet" FAR? Why did you decide that FAR is the exact organization in which you would like to do an internship?

Viktoria - Interestingly, the way I met FAR was quite unusual. It all started with my decision to do an internship somewhere outside of Spain. Since we are talking about an Erasmus internship program, it kind of assumes that the student is to undertake an internship outside the country where he / she is studying. So, I started looking on the Internet for various human rights organizations, NGOs. In fact, I sent a lot of cover letters and CVs to various NGOs. I got a lot of answers.

However, I suddenly remembered that one of my colleagues from abroad - Vladislav had an internship in Bulgaria. We were friends at university, and together with our group, we often got together and talked about different things. For example, who and where did the internship. So, during such a conversation, Vladislav told us about his internship, which was related to work with refugees.

Since the topic of my dissertation is directly related to the field of refugee and migration law, I said to myself that I must find out more about this organization. And so, I found FAR.

Anna - Yes, I remember Vladislav, he was also an intern at FAR. Are you two colleagues?

Viktoria - Yes. He was extremely pleased with his time at FAR, so I decided that this was exactly the place where I wanted to do my internship.

Anna - How people get together. I think he can also become the "face" of our newsletter!

Viktoria - Absolutely.

Anna - Was there any specific reason why you choose refugee law? Or maybe a situation that has affected you so much?

Viktoria - Yes. This is the situation that happened to Ukraine 8 years ago - the Russian attack, as well as the annexation of Crimea, the temporary occupation of Donetsk and Luhansk regions of Ukraine.

In 2014, I had just entered university, and what was happening in the country had a huge impact on me. The people's awakening, the revolution of dignity, the incredible unity of the state, the people, our impulse on the Maidan (square). And then, the real war. For me, the war lasted not only 78 days, but 8 years and 78 days. So, I think that was the reason.

During this time, I started to study the problems of our internally displaced persons, to think how to help them, what conditions the state provides them ... And then I "transferred" to the refugees.

Anna - I read your autobiography and found that you have significant experience in the field of refugee and migration law in various countries: Ukraine, Lithuania, Spain. Today,you work in Bulgaria. I understand that the question is quite general, but would you share some of your interesting conclusions?

Viktoria - I will try, but yes, the question is really quite broad. In fact, my practice in Ukraine, training in Lithuania, practice and training in Spain and now the practice in Bulgaria are completely different things.

Because when Russia completely invaded Ukraine on February 25, the EU made an unprecedented decision to grant Ukrainians temporary protection status (which is different from refugee status). And I think that's a big difference between fleeing before Ukraine and after.

The main problem of Ukraine is the inability of the state to provide adequate protection to internally displaced persons due to certain economic problems. We do not have enough capacity for financial payments. The state does not have the opportunity to build new housing. This problem was observed in 2014-2015, and is being observed now. We, for example, liberated the Kiev region more than a month and only a few days ago for the first time in Irpen set up a tent camp. This is just a tent for temporary residence. That is, this housing is suitable for living in the summer, but it will no longer be suitable from September, because in Ukraine the weather conditions are such that from September it will be cold, and it will not be possible to live there. And here's the question: we found a solution for 3 months, but what's next? Of course, the state is trying to find sponsors who could build new homes. But we must realize that while the war is going on, hardly anyone will agree to build anything. They are afraid because there are missile attacks every day, and especially ballistic missiles. It's really scary. In addition, it is economically complex.

In the case of Lithuania for example, compared to other EU Member States, the country has accepted one of the smallest number of refugees. There is no problem in Lithuania so acute that they would not be able to provide financial assistance or housing to refugees. In Lithuania, this is the least noticeable.

As for Spain, the situation there is very interesting. Even if you just go for a walk on the streets of Barcelona, ​​you can meet a huge number of refugees, especially from African countries, from Syria. This is a very big problem for Spain, as refugees come "by sea" from Italy, Cyprus and other countries. And it is very difficult for Spain. It is trying to help refugees financially, but there is a big problem in the country itself - they do not have enough housing for their own citizens, let alone refugees. For example, even now, when I was in Spain at the end of March and faced the problem that the state could not provide the most basic conditions for refugees. Yes, they can feed them, but when it comes to settling, everything is very difficult. Refugees do not settle in big cities because the country does not have residential buildings for this purpose. They settle in sparsely populated rural areas. And in general, in Spain there is a very big problem with finding a job. Because it must be understood that, unlike Bulgaria, Spanish is completely incomprehensible to Ukrainians. And without Spanish in Spain, it is almost impossible to find a job.

With all this background, I now look at Bulgaria.

In my opinion, Bulgaria is one of the most favorable countries, especially for Ukrainian refugees. Because, first, in most cases, the language is more or less understandable, at least you can understand what they want from you and explain what you want.

The second is that Bulgaria is one of the few countries that has taken on the burden of providing housing and food for refugees. And plus, to pay them social benefits. A month or two ago, Bulgaria opened free hotels for Ukrainians along the coast (Varna, Burgas). Now people are accommodating them in hotels in the mountains, that is, where the season is over. For example, I recently traveled to Bansko with a family from Kherson to help with accommodation. In this respect, Bulgaria, in my personal opinion, is one of the most loyal and favorable countries for Ukrainian refugees.

Anna –You and I have been working with refugees for many years. I have only 2 years of experience, you have a little more. We used to work with people with whom we had only personal contact and personal affection. We are now working with people who are our fellow citizens, our people. What is the most difficult for you?

Viktoria - The hardest thing for me is when I can't help our fellow citizens. It's like a "knife in the heart." When I am asked about something, for example to help find a job. I am also trying to find them a job, but the person, for example, does not know Bulgarian, or cannot work an 8-hour day because of a small child, and has to work because he has no money. I write wherever I can. For example, I go to all possible restaurants and ask if they need an employee, bartender, waiter. But when I can't help and I have to say "I can't help" - it's the hardest moment. Very difficult for me.

Anna - I thought, it's just me. Honestly, I still have a problem trying to help everyone, and sometimes I just don't have enough time.

Viktoria - Yes, definitely. But when you manage to help someone and when the person writes to you "thank you very much, my mother found a job, she's already working, everything is fine", or "we found a home", I feel that I can really help people. And if I can help people, I have to!

Anna - "Once warmed by kindness, the heart will never be true" (Taras Shevchenko). We talked a lot about the advantages in Bulgaria, about the fact that Bulgaria takes over the social security of Ukrainians. What shortcomings do you see in Bulgaria, especially with regard to refugees from Ukraine?

Viktoria - If we talk about the shortcomings, as in any country there is a problem with employment. For example, when an employer may not want to formally hire an employee.

Do you understand that Ukraine is very different from the EU? You can come to Ukraine, start work and get paid (without a contract). In the EU this is impossible, in the EU it is necessary to formally sign a contract, it is necessary for the employer to fulfill obligations towards the employee. There must be a medical record, medical insurance. In Ukraine, all this can be circumvented and it is strange for Ukrainians, because not everyone understands that these procedures are guarantees for the employee.

Another problem I faced as a refugee was the inequality of social pay. The social benefit is one-time and is paid for the whole family, BGN 375. There are families with several children, and there are people who came alone. The problem is, both the former and the latter will receive the same amount of payment. In this respect, for example, Poland separates children and adults and pays more money for a child than for an adult. In my opinion, there is a certain rationality in this, because the child needs more expenses.

Anna - I say to myself more and more often that today every Ukrainian is going through the most difficult period of his life. What gives you the strength to resist and not break?

Viktoria - The fact that I can help someone. Because most people who came to Bulgaria have never gone abroad, and now they just ran away, taking the first thing they see. They do not understand what to do next, where to go ... And another big problem with them is that they are forced to ask for help, it is a great sorrow for them ..

Anna - Apart from "praying", there is another problem that people find it difficult to accept this help. I had a case: I recently met a girl at a conference, and I found out that her mother comes with children and has nowhere to live. I offered to help her, but she refused. That is, in addition to the difficulty of asking for help, Ukrainians can not accept help.

I have this tradition, I always ask people if they have a question that I didn't ask them, and they want to share something.

Viktoria - I would like to thank the whole world for such support for Ukraine as no other country has ever had. What I see when I just go out on the street with a little Ukrainian flag and strangers come up to me and say words of support is just amazing. All countries united so quickly and immediately provided unprecedented support to Ukraine. I want to tell you something.

In Spain, for example, when I flew to Barcelona, ​​I had to take a train to Valencia. I came to buy a ticket to Valencia at the station and they gave me a free ticket just because I am from Ukraine. At the same station I met a Ukrainian family: a mother with 7 children. She only had their birth certificates. For the first time in my memory, I see a situation in which a foreign country, such as Spain, accepts and recognizes without problems (without translation) a document written in Ukrainian. This is a unique situation. And so does the whole world. We can now go to almost every democracy in the world and get temporary protection there. For me, this is an indicator that we are on the right path, we are fighting faithfully.

Anna - A person goes through different periods of his life and there is a certain credo for them. Now I have 2 credo - the first is "fight - you will win", and the second was said yesterday by Petro Poroshenko, he joined the online conference - "freedom is our religion". What credo do you live with today?

Viktoria - For me, this credo "freedom is a religion" also has a place, because for some time I worked as an assistant to the so-called representative (on a voluntary basis) of "European Solidarity". In general, since 2014 my first thought has always been how can I help others? That is, helping others has been my credo for many years in the first place. That's what I'm trying to do now.

Anna - thank you. Victoria - thank you very much.

UKR

Сьогодні в рубриці «Обличчя ФАР» ми спілкуємося з Вікторією Сидоренко, яка проходить стажування за програмою Erasmus у  ФАР з квітня по червень 2022 року. Вікторія стажується за угодою між ФАР та Університетом Ов'єдо (Universidad de Oviedo) в Іспанії , але є громадянкою України.

Інтерв’юер – Анна Великова

Вікторія - Насправді моя історія (знайомства з ФАР) є не зовсім типовою. Це пов’язано з моїм рішенням пройти десь практику, але поза межами Іспанії. Так як мова йде про практику за програмою Еразмус, за правилами цієї програми, студент має стажуватися поза межами тієї країни, в якій він навчається.  Я почала шукати, просто «гуглила», шукала якісь правозахисні організації, NGO. Насправді, направляла дуже багато мотиваційних листів, резюме (CV) до НПО. Мені багато звідки відповідали.

А потім я раптом згадала, що мій колишній одногрупник Владислав проходив практику в Болгарії. Так як в університеті в нас була дуже дружня група: ми часто збиралися та розповідали один одному різні речі. Наприклад, хто та де проходив практику. І так, за однією розмовою Владислав розповів про свою практику, яка була пов’язана з біженцями. Тема моєї Дисертації напряму пов’язана з біженцями, я сказала собі, що маю дізнатися про цю організацію. І так, власне, я і знайшла ФАР.

Анна - Так, я пам’ятаю Владислава, він теж був практикантом ФАР. Ви одногрупники?

Вікторія - Так. Він був надзвичайно задоволений практикою, тому я подумала, що це саме те, що мені треба.

Анна - Як люди поєднуються. Я думаю, він теж може бути героєм нашого бюлетня обличчя ФАР

Вікторія - Абсолютно.

Анна - Чи був якийсь особливий привід, чи якась особлива причина вибрати саме міграційне право? Чи, може, якась ситуація, яка надзвичайно вплинула на тебе?

Вікторія – Думаю,  так. Це ситуація, яка трапилася 8 років тому з Україною -  напад Росії, а також анексія Криму, тимчасово окупація території Донецької та Луганської областей України.

В 2014 році я якраз поступала на бакалавра і те, що відбувалося в країні, надзвичайно вплинуло на мене. Це перш за все піднесення, революція Гідності, неймовірна єдність держави, народу, наш порив на Майдані. А потім, фактична війна. Для мене війна йде не лише 78 днів, а вже 8 років і 78 днів. Власне, мені здається, це і було таким приводом.

Бо за цього часу все я почала досліджувати наших внутрішньо переміщених осіб, думати як їм допомогти, які умови їм надає держава… А після вже перекинулася на біженців.

Анна - Я читала твоє резюме і відкрила, що ти маєш значний досвід у роботі з біженським міграційним правом в різних країнах.

Вікторія - Так, трішки.

Анна – Ти маєш значний досвід роботи в сфері біженського та міграційного права в різних країнах: Україна, Литва, Іспанія. Сьогодні це Болгарія. Розумію, що питання досить генеральне, але, чи могла б ти, поділитися висновками, виходячи з цього досвіду.

Вікторія - Я спробую, але так, питання дійсно досить обширне. Насправді, моя практика в Україні, навчання в Литві, практика і навчання в Іспанії і зараз практика в Болгарії -це зовсім різні речі.

Тому що, коли 25 лютого Росія повномасштабно вторглася на територію України, ЄС прийняло безпрецедентне рішення - надати українцям статус тимчасового захисту (що власне відрізняються від статусу біженця). І, як на мене, це має велику різницю між біженством до «України» і українським біженством.

Основна проблема України - це неспроможність через певні економічні проблеми забезпечити належний захист внутрішньо переміщеним особам. В нас не вистачає не лише грошових виплат. Державі не вистачає потенціалу і потужностей для побудови нового житла. Це питання як спостерігалося в 2014-2015 роках, так і спостерігається зараз. В нас, для прикладу, звільнена Київська область вже більше ніж місяць і от лише кілька днів тому вперше в Ірпені відкрили наметове містечко. Це просто намет для тимчасового проживання. Тобто він придатний для проживання влітку, але він вже не буде придатний для проживання з вересня місяця, тому що в Україні такі кліматичні умови, що з вересня вже буде холодно в там вже не можливо буде проживати. І от питання: добре, на 3 місяці знайшли вирішення питання, а що далі? В нас зараз держава намагається підписати контракти для того, щоб знайти спонсорів, які будуть будувати багатоповерхові будинки. Але треба розуміти, що будь-які спонсори не дуже хочуть заходити в Україну поки йде війна. Вони бояться, тому що щодня відбуваються ракетні обстріли, в нас летять ракети, балістичні ракети. Це дуже страшно насправді. І економічно державі дуже важко забезпечити цих громадян.

Якщо казати про Литву, то насправді Литва по відношенню до інших країн-членів ЄС, прийняла одну з найменших кількостей біженців. В Литві не має такої гострої проблеми щодо того, що вони не спроможні забезпечити біженців чи то фінансовою допомогою, чи то житлом. В Литві ця проблема є найменш помітною.

Щодо Іспанії, то ситуація там дуже цікава. Навіть якщо просто поїхати погуляти вулицями Барселони, то можна помітити величезну кількість біженців, зокрема, з африканських країн, з Сирії. Для Іспанії це є дуже велика проблема, позаяк біженці прибували морем, з Італії, Кіпру, з інших кран. І Іспанії важко. Іспанія намагається фінансово допомогти біженцям, але в Іспанії є велика проблема - їм не вистачає житла для своїх громадян. А для біженців тим паче. От наприклад, навіть зараз, я була в Іспанії в кінці березня і стикнулася з проблемою, що там майже не взмозі забезпечити біженців необхідним. Так, вони можуть нагодувати їх, але щодо поселення, то все відбувається дуже важко. В великих містах не селять біженців, тому що там немає житла та немає потужностей для цього. Їх розселяють в малозаселену сільську місцевість. І взагалі, в Іспанії дуже велика проблема з пошуком роботи. Позаяк треба розуміти, що на відміну від Болгарії, іспанська - зовсім незрозуміла для українців мова. А без іспанської мови в Іспанії практично не можливо знайти роботу.

На цьому всьому фоні тепер Болгарія.

Болгарія, як на мене, одна з найбільш сприятливих країн, зокрема, для українських біженців. Тому що, по-перше, більш-менш, можна на побутовому, загальному рівні зрозуміти мову; хоча б кілька слів вихопити і зрозуміти, що від тебе хочуть і що ти хочеш донести до людини.

Друге, це те, що Болгарія одна з дуже небагатьох країн, яка взяла на себе тягар забезпечення біженців повністю і житлом, і харчуванням. І плюс ще вона надає соціальну допомогу, соціальну виплату. Тобто, якщо Болгарія місяць-два тому відкривала для проживання безкоштовні готелі для українців на морі (Варна, Бургас), то зараз це вже більше готелі в гірській місцевості, тобто, там де закінчився сезон. Я от, наприклад, з сім’єю з Херсона, їздила в Банско, допомагала їм з поселенням. В цьому плані Болгарія, на моєму особистому досвіді, одна з найбільш лояльних і сприятливих країн для українських біженців.

Анна - Ми працюємо з тобою з біженцями вже багато років. В мене це лише 2 роки, в тебе трохи більше. Раніше ми працювали з людьми з якими ми мали лише особистий контакт та особисту прив’язаність. Зараз ми працюємо з людьми, які є нашими співгромадянам, які є нашим народом. В чому для тебе є найважча сторона?

Вікторія - Як на мене найважче - це те, коли я не можу допомогти нашим співгромадянам. Це прямо як «ножем по серцю». Коли мене про щось запитують, наприклад, допомогти знайти роботу. І я намагаюся знайти роботу цю роботу, але людина, наприклад, не знає болгарської, чи не може працювати 8-годинний робочий день працювати через малу дитину, але при цьому їй потрібно працювати, бо в неї нема грошей. Я пишу всім кому можна. Заходжу, приміром, у всі можливі ресторани і питаю чи треба їм працівник, бармен, офіціант. Але коли не виходить допомогти і я кажу, що в мене не вийшло допомогти - то це найтяжчий момент. Це дуже важко.

Анна - Я думала це лише в мене так. Якщо чесно в мене ще є така проблема, що я намагаюся всім допомогти і іноді просто не вистачає часу.

Вікторія - Так, однозначно. Але коли тобі вдається допомогти комусь і коли людина пише тобі «дуже дякую, в мене мама знайшла роботу, вже працює, все добре», або «ми знайшли житло», то я відчуваю, що я дійсно можу допомогти людям. А якщо я можу допомагати людям - то я зобов’язана це робити!

Анна - «Раз добром нагріте серце, ввік не охолоне»(Т.Г.Шевченко).

Ти дуже багато говорила про плюси в Болгарії, про те, що Болгарія бере на себе соціальне забезпечення українців. Які мінуси ти бачиш в Болгарії по відношенню до біженців з України зокрема?

Вікторія - Якщо говорити про мінуси, як і в будь-якій країні існує проблема з працевлаштуванням. Наприклад, коли роботодавець може не хотіти офіційно оформлювати на роботу працівника.

Розумієте, Україна дуже відрізняється від ЄС? В Україні можна прийти, почати працювати і отримувати заробітню плату. В ЄС так не можна, в ЄС треба офіційно підписати контракт, треба щоб роботодавець виконував обов’язки по відношенню до працівника. Має бути обов’язково медична книга, медичне страхування. В України це все можна обійти і для них це дивно, бо не всі розуміють, що ці процедури є гарантії самого працівника.

Іншою проблемою, з якою стикнулася я як людина, яка працює з біженцями – це нерівномірність виплати по відношенню до сім’ї. Соціальна виплата є одноразовою і виплачується на цілу сім’ю, 375 болгарських лев. Є сім’ї з кількома дітьми, а є людина, яка приїхала одна. Проблема в тому що ці люди отримають однаковий розмір виплати. В цьому плані, наприклад, Польща розділяє дітей і дорослих та виплачує більше грошей на дитину, ніж на дорослу особу. І, як на мене, в цьому є певна раціональність, тому що дитина потребує більше витрат.

Анна - Я ловлю себе на думці, що зараз кожен українець, українка переживають може найважчий період свого життя. Що тобі дає сили не зламатися?

Вікторія - Те, що я можу допомагати. Бо більшість з людей, які приїхали до Болгарії,, які ніколи не виїжджали за кордон, а зараз просто втікали взявши з собою все, що побачили. Вони не розуміють, що далі робити, куди йти… А ще ж велика проблема, бо треба, так би мовити, «попросити» про цю допомогу. Це є певним бар’єром для них.  

Анна - Окрім просити є ще проблема, що людям важко приймати цю допомогу. В мене був випадок, я зустріла дівчину на конференції, її мама приїздить з дітьми і їй немає де жити. Я кажу, давай я тобі допоможу, знайду житло. Але вона відмовилися. Тобто окрім того, що просити допомогу про допомогу важко, українці не можуть ще й прийняти допомогу. В мене є така традиція, я завжди питаю людей, можливо у Вас є питання, на яке би Ви хотіли відповісти, а я Вам його не задала. Чим би ти хотіла поділитися, а я не дала тобі змоги цього зробити?

Вікторія - Мені хотілося б подякувати всьому світу за таку підтримку України, якої не мала жодна країна ніколи. Те, що я бачу, коли я просто виходжу на вулицю з маленьким прапорцем України і до мене незнайомі люди підходять і кажуть слова підтримки - це щось неймовірне. Коли всі країни об’єдналися і вмить надали безпрецедентну підтримку України.

В Іспанії, наприклад, я коли прилетіла до Барселони, мені потрібно було потягом поїхати до Валенсії. Я прийшла купувати на вокзалі квиток до Валенсії і мені безкоштовно надали квиток просто по паспорту громадянина України. На тому ж самому вокзалі я зустріла сім’ю, 7 діток і мама. Вона мала лише свідоцтва про народження дітей. На своїй пам’яті, вперше я бачу ситуацію, коли іноземна країна, наприклад Іспанія, приймає і визнає документ який написаний українською без жодних проблем (без перекладу). Це унікальна ситуація. І так робить цілий світ. Ми зараз можемо поїхати практично в будь-яку демократичну країну світу і отримати там тимчасовий захист. Для мене це є показником того, що ми на вірному шляху, ми вірно боремося.

Анна - Людина проходить різні періоди свого життя і неї є певне кредо. Якщо на мене, то в мене є 2 кредо - це «борітеся - поборете» та друге кредо вчора сказав Петро Порошенко, він включився на онлайн-конференцію - «свобода - це наша релігія». З яким кредом сьогодні живеш ти?

Вікторія - Для мене це кредо «свобода - це релігія» теж має місце бути.

Щодо загального, то починаючи з 2014 року, для мене завжди перша моя думка - це чим я можу допомогти іншим? Тобто допомога іншим до мене вже є багато років на першому місці, чим власне я і намагаюся займатися.

Анна -дякую тобі. Вікторія - дуже дякую.